Президент України Віктор Янукович підписав Указ про присвоєння імені Івана Черняховського Національному університету оборони України (УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 85/2013).
В Указі, зокрема, йдеться:
– Ураховуючи особливі заслуги перед Батьківщиною уславленого сина українського народу, видатного полководця, двічі Героя Радянського Союзу, генерала армії Черняховського Івана Даниловича та зважаючи на високі показники Національного університету оборони України у підготовці висококваліфікованих офіцерських кадрів для Збройних Сил України, постановляю:
Присвоїти Національному університету оборони України ім'я Івана Черняховського і надалі іменувати його – Національний університет оборони України імені Івана Черняховського.
Довідково:
Іван Черняховський народився 16 (29) червня 1906 року в селі Оксанина (нині Уманського району Черкаської області) в сім'ї селянина.
У Червоній Армії з 1924 року. З вересня 1924 по жовтень 1925 року був курсантом Одеської піхотної школи, до якої спрямований по комсомольській путівці Новоросійського окружного комітету комсомолу. З жовтня 1925 по серпень 1928 року — курсант Київської артилерійської школи. Член ВКП(б) з 1928 року. З вересня 1928 по червень 1929 року – командир взводу 17-го корпусного артилерійського полку Українського військового округу; в червні-липні 1929 року – тимчасово виконуючий посаду начальника зв'язку 17-го корпусного артилерійського полку; в липні-вересні 1929 – знову командир взводу 17-го корпусного артилерійського полку; з вересня 1929 по квітень 1930 – помічник командира батареї з політичної частини 17-го корпусного артилерійського полку; з квітня по липень 1930 – начальник топографічного загону 17-го корпусного артилерійського полку. У 1930 році закінчив вечірню середню школу. З липня 1930 по травень 1931 року – командир розвідувальної навчальної батареї 17-го корпусного артилерійського полку.
З травня 1931 по травень 1932 року – слухач Військово-технічної академії імені Ф. Е. Дзержинського. З травня 1932 по листопад 1936 року – слухач командного факультету Військової академії механізації і моторизації РСЧА. Володів французькою мовою.
З січня по липень 1937 року – начальник штабу 2-го танкового батальйону 8-ї механізованої бригади Київського військового округу; з липня 1937 по травень 1938 – командир 1-го танкового батальйону 8-ї механізованої бригади Білоруського Особливого військового округу; з травня 1938 по липень 1940 – командир 9-го окремого легко-танкового полку Білоруського Особливого військового округу. Атестований як «виключно сумлінний, відмінно знаючий військову справу, користується діловим авторитетом командир». З липня 1940 по березень 1941 року – заступник командира 2-ї танкової дивізії Прибалтійського Особливого військового округу.
З березня 1941 року, в 35-річному віці, став командиром 28-ї танкової дивізії 12-го механізованого корпусу Прибалтійського Особливого військового округу (з червня 1941 — Північно-Західного фронту), з якою він вступив в бій у червні 1941.
Брав участь в оборонних боях Північно-Західного фронту. У серпні 1941 року в складі Новгородської оперативної групи військ дивізія під командуванням І. Д. Черняховського брала участь в обороні Новгорода. У грудні 1941 року 28-а танкова дивізія була переформована в 241-ту стрілецьку дивізію. З 7 січня по 20 травня 1942 року брала участь у Дем'янській наступальній операції військ Північно-Західного фронту.
У червні 1942 року – у розпорядженні начальника Головного автобронетанкового управління. З 15 червня по 25 липня 1942 року – командир 18-го танкового корпусу Воронезького фронту. З липня 1942 по квітень 1944 року – командувач 60-ю армією Воронезького фронту (з 23 березня 1943 року – Курського, з 26 березня 1943 року – Центрального, з 6 жовтня 1943 року – знову Воронезького, з 20 жовтня — 1-го Українського фронтів). До кінця 1942 року армія вела оборонні бої на лівому березі річки Дон північніше Воронежа. Війська під командуванням І. Д. Черняховського брали участь у Воронезько-Касторненській (24 січня – 2 лютого 1943), Харківській (2 лютого – 3 березня 1943) наступальних операціях, що проходили в рамках Воронезько-Харківської стратегічної операції. У ході цих операцій були відбиті Воронеж (25 січня), Касторне (29 січня), Курськ (8 лютого). Учасник Курської битви (5 липня – 23 серпня 1943 року), Чернігівсько-Прип'ятської наступальної операції (26 серпня – 30 вересня 1943), відвоювання Лівобережної України. У другій половини вересня 1943 року війська армії вийшли до Дніпра, північніше Києва, з ходу форсували його і захопили плацдарми в районах Страхолісся, Ясногорська і на схід від Димера. У листопаді 1943 – квітні 1944 року армія брала участь в Київській наступальній (3–13 листопада 1943), Київській оборонній (13 листопада – 22 грудня 1943), Житомирсько-Бердичівській (24 грудня 1943 – 14 січня 1944), Рівненсько-Луцькій (27 січня – 11 лютого 1944), Проскурівсько-Чернівецькій (4 березня – 17 квітня 1944) операціях.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року «за високі організаторські здібності при форсуванні Дніпра і виявлений особистий героїз»", генерал-лейтенанту Черняховському Івану Даниловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1922).
У квітні 1944 року – командувач військами Західного фронту, а після його перейменування – 3-го Білоруського фронту (з 24 квітня 1944 до лютого 1945 року). У травні – першій половині червня 1944 року війська фронту вели бойові дії місцевого значення на території Білорусі. Беручи участь у Білоруській наступальній стратегічній операції (23 червня – 29 серпня 1944 року), фронт провів Вітебсько-Оршанську (23–28 червня 1944 року), Мінську (29 червня – 4 липня 1944 року), Вільнюську (5–20 липня 1944 року), Каунаську (28 липня – 28 серпня 1944 року) операції. В результаті були відвойовані Вітебськ (26 червня), Орша (27 червня), Борисов (1 липня), Мінськ (3 липня), Молодечно (5 липня), Вільнюс (13 липня), Каунас (1 серпня) і війська фронту вийшли до кордону зі Східною Пруссією.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 липня 1944 року генерал армії Іван Черняховський удостоєний другої медалі «Золота Зірка».
З 5 по 22 жовтня 1944 року окремі сили фронту спільно з 1-м Прибалтійським брали участь у Мемельській операції. У результаті було ізольоване Курляндське угруповання противника і війська увійшли в Східну Пруссію і північно-східну Польщу.
З 16 по 30 жовтня 1944 року Іван Черняховський керував самостійною Гумбінен-Гольдапскою фронтовою операцією. З 13 січня по 18 лютого 1945 року брав участь у Східно-Пруській наступальной стратегічній операції, в ході якої 13-26 січня провів Інстербурзько-Кенігсберзьку операцію, війська фронту вийшли на підступи до Кенігсберга і блокували східно-пруське угруповання німців.
18 лютого 1945 року в районі міста Мельзак (нині Пенежно, Польща) смертельно поранений. Помер того ж дня. Похований у Вільнюсі (Литва). У 1992 році прах Івана Даниловича був перепохований у Москві на Новодівочому цвинтарі.
У рідному селі Оксанина Уманського району діє музей Двічі Героя Радянського Союзу та встановлено пам’ятник великому полководцю.