Конструкцію першого дирижабля запропонував французький військовий інженер Жак Меньє в 1784 році, через рік після першого польоту братів Монгольф'є. Саме Меньє належить ідея форми дирижабля і застосування пропелера для керування польотом. Однак, його ідеї довгий час не могли бути реалізованs із технічних міркувань. Лише в 1852 році француз Анрі Жиффар піднявся в повітря на збудованому ним 44-метровому дирижаблі з паровим двигуном. Він зумів піднятись на висоту 1 800 метрів, однак із-за малої потужності двигуна сам дирижабль виявився не здатним долати сильні пориви вітру і вів себе некоровано.

В 1883 році на дирижблі почали ставити електродвигуни, в 1887 році - бензинові, завдяки чому вдалось розвивати швидкість до 25 км/год; з кінця ХІХ століття в якості оболонок став використовуватись алюміній. В 1900 році німець Фердинанд Цеппелін збудував дирижабль у вигляді обшитого листовим алюмінієм каркасу з двома алюмінієвими гондолами, в яких розмістилось по бензиновому двигуну потужністю 16 кінських сил. Його випробування пройшло 2 липня і справило на глядачів неймовірне враження: 128-метровий апарат діаметром майже 12 метрів рухався в повітрі зі швидкістю 8 м/с. Завдяки такому успіху на довгий час слово "цепелін" стало синонімом слова "дирижабль".

Цепелін «Гінденбург» було збудовано 4 березня 1936 року. Це був найбільший повітряний корабель у світі - 245 метрів завдовжки і 41 метр у діаметрі, вагою 242 тонни з 190 тис куб. метрів газів у балонах і чотирма дизельними двигунами «Даймлер» потужністю 1 100 кінських сил. «Гінденбург» міг підняти 90 тон вантажу і здійснити переліт на 15 тисяч кілометрів із максимальною швидкістю 150 км/год. Переліт був вельми комфортним - кожному пасажиру надавалась окрема каюта, обладнана душем, в куполі дирижабля був прогулянковий балкон з панорамними вікнами і оглядовою кімнатою. Від пасажирів вимагали лише дотримання протипожежної безпеки - на борту не можна було палити і брати сірники, запальнички чи будь-що, що могло викликати іскру; весь екіпаж носив одяг з антистатичних тканин і взуття на спеціальній ізоляційній підошві.

До травня 1937 року «Гінденбург» здійснив 37 рейсів через Атлантичний океан, в тому числі в США і Бразилію, доставивши до пунктів призначення близько 3 000 чоловік. Ввечері 3 травня 1937 року «Гінденбург» відкривав новий літальний сезон компанії «Німецьке Повітроплавання». 36 пасажирів, вартість квитків для яких становила приблизно вісімсот доларів, обслуговували 14 стюардів на двох палубах, 22 механіки та 25 льотчиків; у багажному відділенні було близько 900 кг валіз, саквояжів та іншого ручного багажу.

Подолавши Атлантику за 77 годин, 6 травня 1937 року «Гінденбург» з'явився над Нью-Йорком. Пролетівши біля Емпайр Стейт Білдінгом, де на нього очікували глядачі й репортери, «Гінденбург» полетів у напрямку бази Лейкхерст, де мав здійснити посадку. Перечекавши грозу, дирижабль знизився до 60 метрів і підійшов до щогли, скинувши причальні канати. Через секунду спалахнув вогонь, який охопив корму. Завдяки великим панорамним вікнам врятуватись вдалось 62 із 97 з тих, хто був на борту. Через 36 секунд повністю згорілий дирижабль впав на землю.

Американська і німецька комісії прийшли до висновку, що причиною загорання дирижабля стала випадкова пробоїна корпусу і загорання водню від випадкової іскри або грозового розряду. Із-за цього збудований наступного року дирижабль «Граф Цеппелін» не здійснив жодного польоту оскільки на польоти суден, заповнених воднем, було накладено заборону. Проте існували й інші версії загорання «Гінденбурга». За однією з них дирижабль був знищений міною з годинниковим механізмом, закладеним у багаж. За іншою - обшивка цепеліна була зроблена із тканини, просиченої окисом заліза, вкрита шарами целюлози і фарбою на основі алюмінієвого порошка, які разом виявились здатними до горіння при попаданні в дирижабль блискавки або накопичення на ній статичного електричного заряду.

В 1940 році залишки перевезеного із США «Гінденбурга» і «Граф Цеппелін» за наказом міністра авіації Германа Герінга були здані на утилізацію.