2 місяці ізоляції на чужині. Як при цьому не з’їхати з глузду? 21 річна Інна Романій розповіла свою історію двохмісячного карантину. Ізолювали її та інших студентів у стінах гуртожитку. Але дівчина втекла. Захисні маски, які вона носить три місяці — нестерпні. Але не полишає надії. Бо місто, в якому вона проживає – ожило.

        Інна родом з Чорнобаю. З вересня 2019 року вивчає лінгвістику в Університеті науки і техніки Цзянсу і живе в гуртожитку в місті Чженьцзян.
                Під час канікул дівчина вирішила підзаробити. Поїхала за 170 кілометрів в місто Нантонг на роботу — вчителькою англійської мови у приватній школі. 21 січня повернулася в гуртожиток. Тоді саме розпочався Китайський Новий рік. А через кілька днів в університеті студентам повідомили про коронавірус.
       «Спочатку це було звичайне інформаційне повідомлення – залишайтеся вдома, не ходіть в людні місця. Згодом закрили майже усі громадські заклади. Крім магазинів, барів, торговельних центрів, зупинили міжміське сполучення, перестали ходити автобуси. Але потяги працювали, як зазвичай. Окрім Уханя, звісно.
        Тролейбуси в містах не відмінили, але вони рідко їздили. Коли заходиш в тролейбус, то перевіряють температуру і записують дані пасажирів. У ліфтах були зубочистки або серветки, щоб натискати на кнопки, не торкаючись безпосередньо пальцями. Кожного дня ліфти дезінфікували.          Коли затвердили закон про смертну кару для тих, хто приховує симптоми інфікування коронавірусом, тоді і почався бум – кількість інфікованих неймовірно виросла. Через заборону виходити з дому деякі люди впадали у відчай. Я бачила у місцевих соцмережах фото, як якась жінка спускалася з 10 поверху на простирадлах, щоб піти в магазин і купити дітям їжу.
       Жити закритим дуже важко, але карантин зближує. В гуртожитку ми слідкували за картою поширення вірусу, але всі ставилися до цього спокійно і жартували, щоб якось розрядити атмосферу. Паніки як такої не було. Одного разу приходжу в аптеку, щоб придбати маску, й мені вкотре говорять, що масок немає. Але я бачу, як при мені з іншого віконечка китаянка купує три упаковки. Це було схоже на дискримінацію іноземців. В той період, коли ми дуже потребували масок, їх продавали тільки китайцям. Але маску мені все-таки вдалося купити. Якщо довго і наполегливо розказувати фармацевтам, що маска тобі конче необхідна, її тобі все-таки продадуть.
       У Нантонзі карантин закінчився. Пропуск в супермаркети спростили. Вже навіть температуру не міряють і нічого не питають. Доставку приносять аж до квартири. Багато людей на вулицях ходять уже без масок. Я ще вдягаю її, коли виходжу з дому. Але якщо поблизу немає людей – знімаю. Набридло в ній ходити.
      З 30 березня у провінції Цзянсу обіцяють відкрити усі школи й виші. Університет, у якому навчаюся, відкриють 13 квітня. Надіюся, що викладачі продовжуватимуть навчати дистанційно. Китайські кордони досі закриті, й іноземці, які виїхали з країни на початку карантину, не можуть продовжити навчання в університеті. Я вважаю, що жорстоко тримати в таких умовах наших студентів. Як і більшості іноземців, мені важко прийняти суворі заходи китайської влади, але доводиться підкорятися. Такі заходи можуть не подобатися, але все ж вони ефективні».

Джерело: Громадське.ua