Але «Голос Америки» не втрачав своєї популярності. У центральних газетах, уже не кажучи про місцеві, про страшну трагедію взагалі  нічого не повідомлялось.

Здавалось, вона сталась не на Черкащині, а десь у Конго чи в Гватемалі. І лише через півтора місяці інформацію про аварію, де наводились лише деякі факти і причини надзвичайної події, опублікував врешті-решт всесоюзний часопис «Гудок». Про загиблих і поранених пасажирів ані слова. Та, як кажуть, шила в мішку не сховаєш.

Через фатальну помилку машиніста і помічника станції імені Тараса Шевченка, які того дня вели потяг № 2501, о пів на сьому ранку їх товарняк зіткнувся з іншим на станції Шаласька Христинівської лінії. Машиніст, який 28 серпня мав стати під вінець, загинув.

А через дві години десять хвилин на станції Цвіткове один пасажирський потяг в'їхав у хвіст іншому.

— Той страшний день, — розповідає очевидець події Микола Іванченко, — мешканці селища пам'ятатимуть довго. Я почув, як  щось страшенно гуркнуло і враз  заіскрилось...

Картина булла неймовірно  страшною. Аварія сталась неподалік амбулаторії. Уже через 15 хвилин її переповняли потерпілі, котрих клали просто в дворі.

Згадує колишня дільнична медсестра Тетяна Кривокобильська:

— Потерпілих, яких я не рахувала, було багато... Відірвані руки, ноги... Живі були, мертві були... Діток було багато. Не вистачало перев'язувальних матеріалів. Використали аварійний запас, але цього виявилось  замало. Я зателефонувала головному лікарю на станцію імені Тараса Шевченка, на медпункт залізничного  вокзалу... Кричала, що тут таке сталося...

Були викликані «швидкі» зі Сміли, Черкас, Шполи й Городища. Допомогу потерпілим також надавали медпрацівники та студенти медичних вузів, які були у потягах № 117 «Донецьк-Львів» та № 27 «Севастополь-Київ».

— Запам'яталися дві провідниці, яких ошпарило окропом із розбитого термостату, — продовжує розповідь Тетяна Юріївна. — Я знімала з них одяг разом зі шкірою... Ще запам'яталася молода жіночка, яка везла з моря свою дитину та двох братових. І як торохнули ті вагони, її дитина залишилася жива, а двох племінників сплющило  в туалеті. Жінка посивіли прямо на місці...

Тамара Гончаренко, яка тоді працювала головою селищної ради, пригадує, що в результаті аварії найбільше постраждали останні вагони потяга «Донецьк-Львів». Усього загинуло 22 пасажири. Переважали молоді люди. Але смерть не зважала на вік.

Дуже спекотно було того дня — 21 серпня 1982 року. Окрім «швидких», до місця пригоди приїхала машина з бочкою води та брандспойтом. Змивала калюжі крові з асфальту.

Щоб дістати машиніста потяга № 27, довелося вирізати купу металу. В аварії він  втратив ноги. За лічені секунди до зіткнення з пасажирським поїздом машиніст наказав своєму помічнику вистрибнути, а сам залишився в кабіні. Швидкість на той момент була 44 кілометри на годину.

...Колишня медсестра боляче згадує події того жахливого дня. Особливо дворічну дитину, в якої було знесено пів черепа. Вражав, і не тільки її, перон, де на контактних дротах висіли раковини з потяга, одяг, різні речі. Трагедія була загальнорадянського масштабу. Кремлівські та інші чиновники ховали правду про неї за сімома печатками. І якби не журналісти «Голосу Америки», навряд чи дізналися б про неї в Україні.

Андрій ГЛУЩЕНКО, Анатолій КОТОВ