— Це унікальне місце, я такого ніде не бачила. Тут усе старе, ледь тримається, але працює. Їду сюди влітку й зимою, щойно є можливість. Уже кілька років. Тут екскурсії проводити можна, — каже в неділю по обіді американська художниця й режисерка Наомі Умань із села Легедзине Тальнівського району.

Витирається рушником у роздягальні уманської громадської лазні. Вона єдина в місті.

У жіночій гардеробній на шафках для речей пооблуплювалася фарба, дивани старі й затерті. Відвідувачки п'ють воду, дехто намащує тіло медом. Серед них є дівчатка-підлітки з матерями.

Наомі замотана рушником. На ногах видно татуювання. П'є воду з 2-літрової пляшки з-під пива. До неї підходять кілька жінок.

— У Чикаго є лазні, але не такі, — говорить англійською Еріка Демма, 24 роки. Вона приїхала з Чикаго. — У нас не миються по кілька людей під одним душем. А тут, як у фільмі про Радянський Союз.

В Умані воду подають за графіком уранці та ввечері, не в усіх квартирах є вигоди.

— Я хожу в эту баню 47 лет, — каже Ірина Чернієнко, 50 років. — Живу в будинку, де не те що ванни зробити не можна, у нас немає ні води, ні каналізації. За 12 гривень ми ніде не помиємося. Вони хочуть зробити приватну лазню, але такі в місті є, там 50 гривень із людини мінімум. Хто такі гроші має? Якщо зачинять, піду купатися у фонтан у Центральному парку чи до мера додому. Вони мене знають, у мене комплексів нема.

У душовій миються близько 20 жінок різного віку. Труби скрізь іржаві. Працюють сім душових лійок, тому під кожною стоять по кілька жінок. Чергуються — одні миються, інші в цей час у парильні. У декого на головах хустки.

— Я не маю де помитися. Минулого разу прийшла сюди, то закрито було, поцілувала замок і пішла назад. У войну баня робила, а це ж що таке робиться? — каже 92-річна Раїса Усіна. Погано чує, тому кричить. Миється понад годину. Коли виходить, їй допомагають узутися.

Лазня розташована в центрі Умані. Будівля стара, від вологи шматки штукатурки подекуди повідпадали. Вивіски й таблички з розпорядком роботи немає. Міська лазня працює раз на тиждень — у неділю з 15.00 до 20.00.

— Була в нас табличка "Лазня", а її чогось зняли. Бачите, скільки людей тут є, — чоловік 70, а ще більше буває. До вечора буде більше. Тут условія такі нікудишні, але люди йдуть, бо немає води вдома. Раніше сюди і наш мер Бодров ходив, його шкафчик №32, його і зараз ніхто не трогає, — каже працівник лазні. Назватися відмовляється.

Текст і фото: Ірина Патлатюк