Сімейний лікар — лікар специфічної кваліфікації. Він повинен добре знати і уміти діагностувати й лікувати найпоширеніші захворювання. Наприклад, стенокардію, цукровий діабет, радикуліт, варикозну хворобу вен, стежити за перебігом вагітності тощо.

Міністерство вимагає — лікарі розводять руками
У посадовій інструкції сімейного лікаря говориться про наступне:
-сімейний лікар захищає інтереси пацієнта;
- постійно стежить за станомздоров'ячленівсім'ї;
- навчаєосновампершоїмедичної допомоги;
-проводитьпрофілактичну роботу по виявленню ранніх та прихованих форм захворювання;
- консультує сім’їз питань: планування сім’ї, етики, психології, гігієни, соціальних аспектів сімейного життя, виховання дітей тощо.
Отож, відповідно до постанов Міністерства охорони здоров’я сімейний лікар повинен знати і вміти...майже все!
Які ж із вищевказаних положень насправді реалізують сімейні лікарі і чи можливо втілити їх усі в життя, коментує заступник головного лікаря по поліклінічній роботі Микола Васильчук.
— Чи варто було переходити від практики дільничних лікарів до сімейних?
— Так, такі зміни потрібні. Хоча далеко не всі лікарі змогли перевчитись. Бо коли людина зі стажем тридцять років працює терапевтом, а тут раптом їй кажуть лікувати маленьку дитину, на таке зважиться не кожен.
— Чи забезпечені сімейні лікарі необхідним обладнанням?
— Аби сімейний лікар міг обстежити кожного члена родини від п’яток до маківки, йому необхідно мати приладдя і ЛОРа, і терапевта, і невропатолога, і багатьох інших. Зосередити все це в одному кабінеті не так просто. Було розроблено план заходів, складено кошторис, подані пропозиції. Зрозуміло, що через мізерне фінансування ми можемо придбати лише частину необхідного обладнання. Бо ж деякі прилади працюють вже понад двадцять років, хоча термін використання у них лише вісім. Прем’єр-міністр торік в Умані обіцяв 40 мільйонів на оновлення медичного обладнання, програма вже розроблена, але грошей поки немає. Тому переважно сподіваємось на меценатів.
— Яка різниця між сімейним лікарем, фельдшером, сімейним психологом?
— Сімейний лікар охоплює своїми обов’язками всі ці поняття. Він має в першу чергу знати особливості психології в родині, специфіку харчування (щоденний раціон може бути занадто одноманітним), генетичний рівень (аби не шукати причин окремих хвороб у зовнішніх чинниках, іноді варто звернутися до спадковості). Також, сімейний лікар надає консультації сім’ям з питань етики, психології, гігієни, планування дитини, побудови стосунків.
— З якими скаргами найчастіше звертаються до сімейних лікарів?
—Як правило, це проблеми серцево-судинної системи.Хоча на цьому перелік не закінчується — уманці скаржаться на хвороби органів дихання та травлення тощо.
— Як із кадрами? Чи йде молодь працювати сімейними лікарями?
— Нам не вистачає кадрів. Торіквлаштували всього двох сімейних лікарів, нині оформляється на роботу лише один. Загалом ситуацію із кадрами можна було б виправити, якби молодих лікарів забезпечували житлом.
— Чи довіряють уманці сімейним лікарям?
—Двадцять шість сімейних лікарів обслуговують п’ятдесят чотири тисяч осіб. Щоправда, лише вісім — обслуговують дітей. Ці цифри говорять про довіру, хоча багато кому зручніше записатись на прийом до вузькоспеціалізованого фахівця, ніж прийти на обстеження до сімейного лікаря.
— Які перспективи сімейної медицини в Умані?
—Для підвищення рівня знань ми організовуємо курси підвищення кваліфікації. До нас приїздять фахівці з Києва, Харкова, проводять тематичні заняття. Якщо буде належне фінансування, сімейна медицина значно покращиться. А рано чи пізно воно таки буде.

До речі
Україна запізнилася з повноцінним впровадженням сімейної медицини, хоча багато країн світу вже давно показали її ефективність. Можливо саме тому табличка на дверях із написом «лікар загальної практики-сімейний лікар» не завжди відповідає змісту, який ми очікуємо, заходячи туди. У Сполучених Штатах Америки сімейні лікарі вже давно надають хворим широке коло послуг. У малонаселених районах США немає інших лікарів, крім них.
Загалом, питання про необхідність і важливістьрозвитку сімейної медицини давно вже не дискутується. У Нідерландах, Австралії, США, Канаді, Великобританії та інших країнах функціонують школи й інститути з проведення медичних програм із сімейноїмедицини, епідеміології, етики, медичноїінформатики. Чого, як визнають лікарі на спеціальних форумах, не вистачає нашій медицині.

Думка уманчан
 

Юлія, 19 років:
«Так, я чула про сімейну медицину. В Європі вважається престижно мати власного сімейного лікаря. Коли у мене буде сім’я, я також матиму сімейного лікаря. Бо нам варто щось змінювати, не зациклюватись настарому».

Євген, 38 років:
«Ідею вважаю потрібною! У більшості розвинених країн інститут сімейних лікарів успішно функціонує не одне десятиліття. Нині подібне впроваджується в Україні. Але прикро, що дуже повільно і в перекрученому варіанті. На жаль, це ознака багатьох реформ. І не лише в медицині: взяти кращий іноземний досвід і, не маючи на те достатньо фінансових і кадрових ресурсів, спробувати його запустити! Згадайте, для прикладу, болонський процес у вищій школі. Так і з сімейною медициною. Ідея гарна, але реалізація, нікудишня».

Галина Станіславівна, 56 років:
«Нехай би все залишалось як і раніше. Люди мого віку обережно ставляться до змін. Для них звичніше дільничний терапевт, ніж сімейний лікар. Особисто я вважаю,що ніхто не замінить народних методів лікування: лікувальні трави і сироватки — ось найкращі лікарі від усіх хвороб».

Роман, 24 роки:
«Хоч послугами сімейного лікаря не користуюсь, загалом ідея мені подобається. Бо ж це краще, коли один лікар знає специфіку твого організму і протягом десятиліть слідкує за твоїм здоров’ям, одразу може визначити, де і від чого взялося захворювання».

ТРОХИ ЦИФР
Кількість лікарів загальної практики (сімейних лікарів) складає від 54% у Франції до 15%в Іспанії.
Кількість пацієнтів. На одного лікарязагальної практики доводиться від 850 (Австралія) й 975 (Іспанія) до 2430 (Швеція).
Кількість робочих годин на тиждень у лікаря загальної практики коливається від 25годин у Франції до 57 — в Японії.
Кількість консультацій за одну годину прийому. Найактивнішими єлікарі загальної практики в Японії, де цей показник складає 5,7, тоді як вШвеції — 2,5 консультації.
Світова практика сформулювала три моделі діяльності лікаря загальної практики: індивідуальна практика (лікар і середніймедичний персонал); групова практика (декілька лікарів загальної практики в групі, що дозволяє заощадити засоби, організувати взаємозаміну міжсобою, ввести спеціалізацію тощо); центри здоров'я (скандинавська модель, де є амбулаторія загальної практики, іноді зістаціонаром для людей літнього віку).

Підготувала Дар’я Дяченко.