Серед місцевих жителів можна почути багато міфів про перебування німецького диктатора Адольфа Гітлера на території Умані. Інтернет джерела теж не дають стовідсотково правильної інформації, що стосується цього питання.
Настав час поставити крапку у цьому питанні  і врешті-решт звернутись до справжніх фактів!
Отож, міфи та реальність про Гітлера і Умань.
Міф перший: У 1918 році Гітлер після поранення перебував у нашому місті і його доглядала місцева жителька.
Реальність: Насправді, з документів відомо, що в той час Гітлер воював на західному фронті. В ніч з 13-го на 14 жовтня 1918 року після газової атаки, проведеної англійцями, Гітлер отруївсі і, як результат, тимчасово втратив зір. З початку лікування він знаходився у Боварському польовому шпиталі. 21-го жовтня диктатор був переведений до Прусського резервного лазарету «Розевальд» під Щетіном. А 19-го листопада – виписаний і перезевений до Мюнхена (історична довідка: цього ж року у Німеччині почалась Листопадова революція).  Документів, що підтверджували б його знаходження в Умані не виявлено.
У своїй книзі «Моя боротьба» (історична довідка: ця книга стала ідеологічною основою німецького націонал-соціалізму. Вперше видана у 1925 році ), Гітлер і взагалі не згадує про свій уманський період життя.
Міф другий: А. Гітлер та Б. Муссоліні  прилетіли до Умані у 1941 році не разом та в різний час.
Реальність: Зі свідчень очевидців тих подій та документальних кадрів, про цей візит відомо те, що сімдесят років назад на Уманському аеродромі приземлився чотиримоторний німецький літак «Кондор». Цим літаком до нашого міста 28 серпня 1941 року прилетіли два диктатори тодішньої Європи А. Гітлер та Б. Муссоліні.
Що ж передувало їхньому візиту до нашого міста? Б. Муссоліні, не бажаючи відстати від Угорщини та Румунії, які виставили свої збройні сили проти СРСР, запропонував Гітлерові відправити на Східний фронт італійський (частково моторизований) корпус, що мало послужити еквівалентною компенсацією за танковий корпус Роммеля в Африці. Поки італійські війська знаходилися на марші до фронту, Б. Муссоліні на запрошення А. Гітлера зустрівся з останнім в Галіції в ставці «Рере» («Тунель»). Оскільки до ставки вела одна колія, то Гітлер, не доїжджаючи, пересів в автомобіль і зустрів спеціальний поїзд Муссоліні, який підійшов до ставки.
Рано-вранці наступного дня літак з двома диктаторами взяв курс з польського аеродрому «Кросна» через Вінницю на Умань. У польоті до Умані Гітлера і Муссоліні супроводжували І.Рібентроп (міністр закордонних справ), Г.Гімлер (голова СС), В.Кейтель (генерал-фельдмаршал), М.Борман (секретар Гітлера), Ф.Анфузо (Італійський посол в Берліні), В.Муссоліні (син).
Начальник особистої охорони Гітлера - групенфюрер СС, будучи в полоні, дав неправдиві відомості, щодо польотів Гітлера і Муссоліні до Бресту та Умані. В своїх показаннях він пише , що ніби обидва диктатори летіли в різних літаках.
В наш час стали доступними кіноархіви третього рейху. На кадрах фільму добре видно, що А.Гітлер і Б.Муссоліні літали разом в одному літаку. Також про це пишуть у своїх книгах Джаспер Риулі «Муссоліні» і відомий письменник В.Пікуль «Барбаросса».
Зрозуміло, що В.Пікуль цей епізод в книзі подав під особливим кутом, відповідно до існуючої на той час політичної системи. При цьому зробив багато історичних помилок: переплутав дату прильоту, «Кросно» назвав уманським аеродромом, замість назви села «Легедзино» записав «Ладижинка» і на кінець – посадив Муссоліні за штурвал літака тільки коли вилітали з Умані.
Ось як цей епізод описує особистий пілот Гітлера Г. Бауер: «Цинтль - другий пілот випустив шасі і закрив всі люки. Потім він відправився в хвостовий салон, звільнивши для Муссоліні місце поряд зі мною. Коли ми лягли на курс, відхилення від нього контролював гіроскоп. Муссоліні мав доступ тільки до управління рулями висоти і елеронами. Оскільки погода була спокійною, мого втручання не знадобилося. Муссоліні спробував здійснити декілька маневрів і швидко зрозумів, як чуйно реагує «Кондор» на дії пілота. Він був дуже вражений і передав управління мені... При польоті назад Муссоліні знову сидів поряд зі мною. Політ для нього був великим задоволенням. Я показав Муссоліні свій фотоапарат «лейку» і кінокамеру і попросив у нього дозволу декілька раз його сфотографувати... Я відзняв перші шість метрів, але Муссоліні сидів нерухомо, начебто манекен, з високо піднятою головою, але з абсолютно безпристрасним і нерухомим виразом обличчя... Я продовжував знімати. Очі у Муссоліні були широко відкриті, але він залишався нерухомим. Так довго продовжуватися не могло - але ні, він так і залишався нерухомим. Тільки виразно скосив очі в сторону камери...».

На аеродромі Гітлера і Муссоліні вітали німецькі війська. Документальні кадри показують, що аеродром напередодні війни був просторим з великими будівлями та ангарами.

Після загальної доповіді фельдмаршала фон Рундштета про обстановку і його розповіді про бойові дії під Уманю, всі поснідали і виїхали на машинах вітати італійські дивізії. Дорога, по якій їхали з аеродрому два диктатори, збереглася, і ви можете її бачити.

І знову ми повернемося до спогадів Ганса Бауера: «З аеродрому кортеж автомобілів проїхав декілька кілометрів до кар'єру. Тут утримувалися тисячі радянських військовополонених. Гітлер наказав, щоб усіх українців негайно звільнили. Зрозуміло, що багато полонених заявили, що вони українці. Більшість із звільнених потім довго ходили у прифронтовій смузі, поки знову не були взяті в полон нашими частинами. Деяким із них напевно вдалося перебратися через лінію фронту. Гітлер викликав до себе лікаря, теж полоненого, і розмовляв з ним протягом тривалого часу»
У 1941 році, впевнені в перемозі німці, звільняли багатьох полонених з України і країн Прибалтики. Такою була політика тодішньої німецької влади. Про це також відмічає у своєму щоденнику від 27 липня 1941 року начальник генерального штабу сухопутних військ генерал-полковник Франц Гальдер: «Українці і уродженці Прибалтійських держав будуть відпущені з полону».

 - Не хочу справити враження людини, яка показує Гітлера і його оточення як людей з високими нормами моралі, - говорить В'ячеслав Давидюк.  Відпускаючи полонених, вони в першу чергу думали про робочу силу, рабів, які повинні на них працювати. І про плани Гітлера щодо українців красномовно свідчать спогади особистого стенографіста фюрера Гері Пікера: «Гітлер зневажав українців. Він вважав, що український селянин не знає поняття обов'язку. Українці такі ж ліниві, погано організовані, по-азіатськи нігілістичні, як і росіяни. Ці люди не розуміють ні етики праці, ні честі, вони реагують тільки на канчуки. Жінок – українок з красивою фігурою і привабливою зовнішністю в віці від 15 до35 років слід відправляти до Німеччини домогосподарками. Призначення чоловіків - працювати на нас, там де вони будуть не потрібними, варто дозволити їм померти... Кожний, хто говорить про повагу до місцевих жителів, мітить прямо до концентраційного табору...». Ось яке насправді було відношення А.Гітлера до українського народу.

     В пункті призначення німецькі війська стояли на плацу в повній готовності згідно наказу. Але італійці туди не прибули. їхні грузовики грузли  в українському чорноземі після сильного дощу. Не дочекавшись, обидва диктатори виїхали назустріч італійським військам. Зустріч відбулася біля села Легедзино. Німці з похмурими обличчями дивилися на своїх союзників. Ілюзій щодо боєздатності італійців у них не виникало. Душевний стан німецького командування дуже добре описав у своїх споминах Вільгельм Кейтель: «Проходження парадним маршем італійських частин -навіть не дивлячись на їхнє «Eivva Duce!" - явилося для фюрера і для нас, німецьких солдатів, великим розчаруванням... Як зможуть такі напівсолдати протистояти росіянам, якщо вони спасували перед пастушим народом злиденних греків? Фюрер вірив в дуче і його революційну справу, але дуче був далеко не вся Італія, а італійці так і залишились «італьяшками». Кому потрібен такий союзник, який не тільки коштував нам дорого, не тільки кинув нас напризволяще, але і продав нас...».
Після побаченого обоє диктаторів, не затримуючись, вилетіли назад до своєї ставки.

Міф третій: Гітлер і Муссоліні прогулювалися по «Софіївці» і відпочивали на острові Кохання.
Реальність: Офіційних документів, що могли б підтвердити цю легенду, немає. Враховуючи всі вищезазначені аргументи стає очевидним те, що диктаторам було не до прогулянок по «Софіївці».
 Тай взагалі, німців парк як архітектурна пам’ятка цікавив мало. Бо ж саме тут було створено цвинтар для вояків німецької армії (біля китайської альтанки).
Тільки у 2000 році рештки дістали і перепоховали на кладовищі для німецьких військових  під Києвом.
Отож, всі доводи вказують на те, що навіть за відсутності офіційних документів залишаються спогади очевидців, які можуть розказати набагато більше!

Підготувала: Дар’я Дяченко (За матеріалами статті «Гітлер в Умані» В’ячеслава Давидюка)