Амстердам вважають велосипедною столицею Європи. Там створено спеціальні велодоріжки, парковки, навіть світлофори. Щоденно на вулиці міста виїжджає близько  400 000  велосипедистів, єдина проблема – бути пильному і не втрапити під колеса велосипеда.
         Умань не може похвалитися такою кількістю велосипедистів і такою…фактично відсутністю проблем. У нас їх набагато більше. Починаючи з глобальних (погані дороги, відсутність велодоріжок) і закінчуючи проблемами, вирішити які можна і потрібно за порівняно короткий час і за невеликі гроші. Та й вдячними будуть не тільки велосипедисти, а і водії, мами з візочками, інваліди, літні люди.
        Про проблеми уманських велосипедистів та про перспективи їх подолання розповів велосипедист з багаторічним стажем Євген Пилипенко:
- Перше з чим доводиться стикатись велосипедистам – відсутність велопарковок. Обладнані місця для паркування ознака великих і малих міст розвинених європейських країн. Щоб перерахувати велопарковки в центральній частині Умані, вистачить пальців однієї руки. Залишити цивілізовано велосипед не можна не лише біля мерії та інших адміністративних будівель, а й біля великих магазинів, університетів та шкіл. Приємні винятки: веломагазин на вулиці Леніна, «Євродім» та міський центр зайнятості. Велопарковки потрібні, це підтвердить будь-хто, хто хоч раз намагався залишити двоколісного друга та сходити в супермаркет за продуктами чи в банк у справах.
Велосипедист зазначив, що проблему можна вирішити швидко і недорого. Це можна робити як за бюджетні гроші, так і коштом підприємств, закладів торгівлі, побуту тощо. Гарний приклад у цьому можуть подати і громадські організації. Десяток велопарковок в людних місцях — чим не приклад для всіх того, що вирішувати глобальні проблеми міста?

        Ще одна з проблем — брудні дороги. Особливо — прибардюрні смуги, якими, як правило, і їдуть велосипедисти. Крім того, що в пилу легко «упіймати» цвях, сама їзда нагадує катання на ковзанах. Це небезпечно. Спроба загальмувати на такому «покритті» може завершитися падінням — велосипед починає «плавати» і його потрібно «ловити». «Зустріч» з асфальтом може завершитися важкими травмами. А якщо водій, який їде за тобою, не встигне загальмувати… Наслідки зрозумілі.
- Чистих доріг в Умані мало — складається враження, що деякі не прибирають роками, як, наприклад, вулицю Шевченка: на окремих поворотах колеса вгрузають по диски.
        Гірше, коли під шаром бруду ховаються «сюрпризи» у вигляді люків, шматків металу, битого скла. І знову повернімося до вулиці Шевченка: на пологому спуску, де легко розігнатися до тридцяти кілометрів, можна добряче прикластися на виступаючий із землі каналізаційний люк, - продовжив Євген.

        Вихід один — регулярно прибирати дороги. Є спеціальні машини — так звані дорожні пилососи. Для Умані однієї такої вистачить, щоб весною прибрати дороги до літа. А потім підтримувати їх в чистоті.
Окрім поганих доріг з ямами є ще чимало перепон, з якими може зустрітись велосипедист. Наприклад: відкриті люки, зливні канали без решіток, засипані щебенем чи мучкою, гілляки, що стирчать з куп землі та глини на місцях, де копалися в трубах комунальники.

         Потрапити в таку яму чи налетіти на бетонний круг на місці люка — травми не уникнути.
Вихід — заміняти металеві люки на пластикові — тоді їх точно ніхто не буде красти. Ремонтуючи дороги, варто не забувати вирівнювати і лінію люків, щоб вони не виступали над проїжджою частиною чи, навпаки, не утворювали «воронок». І комунальникам варто не забувати ремонтувати пошкоджений при виконанні підземних робіт асфальт — і не лише «латочками», а від тротуару до тротуару.
  Ще одна проблема - стихійне паркування. Євген розповів, що  водії своїми автомобілями створюють перешкоди як для інших водіїв, так і для велосипедистів — особливе «задоволення» об’їжджати припаркований на узбіччі легковик по сусідству з автобусом чи багатометровою фурою.

        Вихід: зробити якомога більше стоянок, можливо й за рахунок дерев на краю тротуарів,
І остання, але не менш важлива проблема - жахливі тротуари.
Якщо вам лячно на дорозі, можна їхати тротуаром. Але, по-перше, в Умані вони переважно завузькі. По-друге, вони  часто не пристосовані для плавного заїзду та з’їзду, як, наприклад, на перехресті вулиць Леніна і Горького.

По-третє, низька якість покриття тротуарів, особливо на «периферії». Хоча й на центральних вулицях вони не дуже ідеальнію.

На запитання журналіста, як з цим боротися Євген прокоментував ситуацію так:
- Прийняти п’ятирічну програму ремонту тротуарів з облаштуванням, якщо дозволяє ширина прохожої частини, велосипедних доріжок. Ремонтуючи щороку 3-5 кілометрів тротуарів, за 5 років можна мати 15-25 кілометрів якісних місць як для пішоходів, так і доріжок для велосипедистів. Друге: при ремонті доріг, облаштовувати плавні заїзди на тротуари (асфальтові «гулі», якими дорожники так полюбляють підпирати на пішохідних переходах високі бордюри, — не рахуються).

Підготувала Дар’я Дяченко