Уманська загальноосвітня  школа І-ІІ ступенів № 6 Уманської міської ради Черкаської області є найстарішим навчальним закладом нашого міста.В дореволюційний час це було духовне училище.
   
        Уманське духовне училище було  засноване у 1818 році, а  офіційно відкрите 4 листопада 1823 року. Вірніше були відкриті два училища – повітове і парафіяльне,  але друге було нижчим відділенням першого та й розміщувались вони в одному приміщенні. Детальних відомостей про перші роки функціонування училища не виявлено, та все ж відомо, що в 1829 році в ньому навчалося 187 учнів. Штат училища складали смотритель (директор) і 6 учителів, а на утримання училища було виділено 2780 рублів.
       Будинок Уманського духовного училища з самого початку, як і пізніше, знаходився на Звенигородському передмісті, навпроти Свято-Михайлівської, ще тоді парафіяльної церкви. Він являв собою простий, майже квадратний чотирикутник за дерев’яною огорожею. Дерев’яний,  одноповерховий, схожий на казарму будинок лицьовим боком був повернутий у двір. Всередині по всій довжині приміщення тягнувся довгий коридор, в який виходили двері класних кімнат, зали та карцера. Класних кімнат було чотири: перших два класи називались парафіяльним, а 3-й і 4-й класи повітовим. Посеред училищного подвір’я стояв ще один дерев’яний будинок на 4 окремі великі кімнати, котрі виділялись під квартири учителям.
          В кожному класі були так звані «авдиторії», які до приходу учителя перевіряли підготовку учнів до уроку і на спеціальних листах, що називались «ератками»,  латинськими літерами робили помітки: «знає», «не знає», «не все», «не добре». Потім ці листки складалися на учительському столі і,  зайшовши до класу, учитель спершу переглядав їх. Усіх учнів котрі не вивчили урок, викликали до порогу і один з великорослих учнів лозиною «вкушав» любов до наук. Потім учитель перевіряв урок в інших учнів, пізніше пояснював новий матеріал, а на закінчення вказував у книжці « отсюда до сюда на завтра». Так традиційно збігав урок, а опановувати книжні премудрості учні мали самі позаурочний час.
      Не місцеві учні, або ті, що не мали родичів чи знайомих в Умані, розміщувались по квартирах по 6-10 осіб. Звісно, що квартири наймалися якнайдешевші та й харчування часто було не з кращих. Так поступово училищне життя наладжувалося і з часом Уманське духовне училище стало одним з найбільших в Київський єпархії.
       В 1853р році на місці старого дерев’яного будинку був споруджений кам’яний, на що єпархіальним керівництвом було асигновано 4944 рублів серебром.
        « Напротив церкви через улицу – каменный дом Уманских уездных приходских училищ, построенный в 1853 году. Прежде училище  помещалась в деревянном ветхом доме на том же листе» - вказується в довіднику, зібраному Л. Похилевичем. Кам’яна одноповерхова будівля училища мала чотири великі кімнати, була надійною і міцною. До училищного будинку прилягала чимала земельна ділянка з міцною огорожею.

       Штат духовного училища складали: смотритель, учителі і почесний «бібліотекар» по господарській частині. Керівництво училищем здійснювало Училищне Правління у складі смотрителя, помічника, одного з учителів і 2-х священиків училищного округу. Воно обиралося на три роки і збиралося не менш 2 разів на  місяць
       В училище приймалися діти православного духовенства безкоштовно, а з інших станів – з платою для навчання.  В перший клас приймалися діти у віці 10-12 років, які вміли читати і писати, знали загальновживані молитви, Символ Віри і заповіді, могли виконувати перші дві дії арифметики. В училищі були 4 класи з річним терміном навчання в кожному. В училищі вивчались такі предмети:
1) Священна історія Старого і Нового завіту,
2) Християнський Катехізис,
3) Виклад богослужіння з церковним статутом,
4) Російська, церковнослов’янська, латинська і грецька мови,
5) Географія,
6) Арифметика,
7) Правопис,
8) Церковний спів.

Один раз на тиждень було 3 уроки, а  в інші дні по 4. Кожен урок тривав одну годину, а перерви між ними були по 15 хв. Зимові канікули тривали з 22 грудня по 7 січня, а літні-1,5 місяці.

       З усіх названих навчальних предметів у кожному класі вивчалася російська мова з церковнослов’янською, арифметика і церковний спів. Причому першому з названих предметів відводилась найбільша кількість годин. Тижневе навантаження в кожному класі було однаковим – 23 години. Будь-які зміни до навчального плану могли бути внесені лише Св. Синодом « по особой нужде». Так що в усіх духовних училищах навчання здійснювалось за єдиним шаблоном і учні отримували чітко визначений обсяг знань.
      Окрім учителів, навчально-виховний процес в Уманському духовному училищі забезпечували ще й вихователі-наглядачі. Отримавши освіту в Київській духовній семінарії та набувши педагогічного та організаторського досвіду, наглядачі – репетитори з часом переводились на викладацькі та інші посади.
       В розділах училищних звітів про виховну роботу зазначалося, що її координував помічник смотрителя, під безпосереднім керівництвом якого знаходилось п’ять класних вихователів (з учителем підготовчого класу). Усі вихованці училища мешкали на квартирах, що поділялися за місцем розташування на п’ять районів і за кожним з них закріплювався один із вихователів. Щовечора і щоранку вихователі повинні були відвідувати учнівські квартири, контролювати підготовку учнів до уроків і робити відмітки про це в спеціальних квартирних журналах. Два чи три рази в тиждень квартири відвідував помічник смотрителя. В обов’язки вихователів входив нагляд за вранішнім туалетом учнів та читанням ними ранкових і вечірніх молитов, а також допомога відстаючим в підготовці до уроків. На загальній молитві в училищі був присутній: помічник смотрителя, який після молитви читав усім учням Євангеліє.
      Та якби не була добре поставлена виховна робота в училищі, все ж діти залишались дітьми і досягти абсолютної дисципліни було практично неможливо. Навіть у річних звітах фіксувались більші чи менші порушення дисципліни. Наприклад, у 1911-1912 навч. році їх було скоєно 44. Серед них названі такі: неуважність під час богослужіння -10, уникання покарання -14, бійка з товаришами -11, самовільні відлучки в місто-6, псування класних меблів -1, грубе ставлення до вихователів -1 і нецензурна лайка -1 випадок. За ці та інші відхилення від дисципліни винуватці каралися. Найчастіше вдавались до покарань у вигляді затримання після уроків у класі на 1-2 години чи  заключення в карцер на 2-5 годин. 

А за паління тютюну та не шанобливе ставлення до начальства порушники закривались в карцер на день. В офіційних звітах зовсім не згадуються фізичні покарання, хоч зі спогадів учнів відомо, що до них учителі та вихователі теж вдавались.
     Полишаючи песимістичний мотив, повернемося до того, що в училищі діяла система матеріальних стимулів для учнів. Учням-сиротам та з благодійних сімей виділялася щорічна грошова допомога, видавались і одноразові допомоги. Упродовж 1911-1918 років в Уманському духовному училищі виплачувались три стипендії, а саме:1)Стипендія імені Олександра ІІ-60 руб. на рік, 2)Стипендія імені Миколи ІІ-63руб. 50 коп. на рік і 3)Стипендія  імені Надвірного радника, священика Туринського-50 руб. на рік.
В кінці 1916-1917 навч. року  в училищі навчалося 103 учні. До початку1917-1918 навч. року їх кількість збільшилась до 165 осіб. В 1917-1918 навчальному році в училищі навчався 161 учень, 35 з яких були не з духовенства. Навчальний рік зазвичай розпочався 1 вересня, та у зв’язку з обставинами воєнного часу навчання в училищі закінчилося 16 лютого (ст.. стиль)-2 лютого(новий стиль) 1918 року.
 

Далі буде...